Ризоктоніоз — широко поширене ґрунтове захворювання, яке спричиняє гриб Rhizoctonia solani (статева стадія — Thanatephorus cucumeris). Це один із найшкідливіших ґрунтових патогенів у світі: він уражає сотні видів рослин і паразитує на картоплі, зернових, овочевих, технічних і кормових культурах. На картоплі хвороба відома як чорна парша (склероції на бульбах), а на сходах багатьох культур проявляється як коренева гниль, загнивання основи стебла та масове випадання проростків. Шкодочинність патогену зростає на холодних, перезволожених і важких ґрунтах, де сповільнюється розвиток рослин.

Збудник і біологія

Збудник належить до базидіоміцетів і існує переважно у безстатевій (анаморфній) стадії — у вигляді стерильного міцелію. Молоді гіфи безбарвні, з віком набувають бурого забарвлення; характерна діагностична ознака — галуження під прямим кутом із перетяжкою біля основи бічної гілки. Rhizoctonia solani не утворює типових спор: для перенесення несприятливих умов гриб формує щільні темні склероції — компактні сплетіння міцелію, що зберігають життєздатність у ґрунті роками. Вид є збірним і поділяється на анастомозні групи (AG), які різняться спеціалізацією до культур-господарів: одні агресивніші до картоплі, інші — до буряку, бобових чи злаків.

Симптоми

Прояви залежать від культури, органу та фази розвитку рослини. Найхарактерніші ознаки:

• Картопля. На бульбах — тверді чорні або темно-бурі склероції («чорна парша»), що нагадують прилиплі грудочки ґрунту й не змиваються водою. На паростках і столонах — бурі вдавлені виразки, через які молоді пагони гинуть ще до виходу на поверхню (зрідження сходів). На стеблах біля основи — суха коричнева гниль і білий повстяний наліт міцелію у вологу погоду.
• Сходи овочевих і технічних культур. Загнивання кореневої шийки та основи стебла, перетяжка тканин, вилягання та випадання проростків (типове «чорне підгниття» розсади, або damping-off).
• Зернові. Бурі довгасті плями й перетяжки на колеоптилі та основі стебла, відмирання коренів, нерівномірний стеблостій.

Відрізнити ризоктоніоз від інших гнилей допомагає поєднання ознак: сухий характер ураження, бурі чітко окреслені виразки, відсутність неприємного гнильного запаху (на відміну від бактеріозів) і наявність склероціїв на бульбах картоплі.

Умови розвитку

Гриб активно розвивається у широкому діапазоні температур, але максимально шкідливий за прохолодної вологої погоди в період проростання та появи сходів. Оптимум росту міцелію — приблизно 15–22 °C; саме за таких умов уповільнений розвиток рослини збігається з активністю патогену, і виразки на проростках встигають утворитися до виходу сходів. Сприяють хворобі важкі запливаючі ґрунти зі слабкою аерацією, перезволоження, надмірно рання сівба у непрогрітий ґрунт, загущення посівів і кисла реакція ґрунтового розчину. На добре прогрітих, дренованих і структурованих ґрунтах шкодочинність помітно знижується.

Цикл інфекції і джерела

Основне джерело інфекції — ґрунт, де патоген зберігається у вигляді склероціїв і міцелію на рослинних рештках. Додаткові резервуари — заражений насіннєвий і садивний матеріал (особливо бульби картоплі зі склероціями), а також самосіви й бур'яни-резерватори. Навесні склероції проростають, міцелій проникає у молоді тканини коренів, столонів і паростків, утворюючи виразки. На уражених органах гриб формує нові склероції, які потрапляють у ґрунт після збирання врожаю й завершують цикл. Поширенню сприяють переміщення зараженого ґрунту, насіннєвого матеріалу та знаряддя обробітку.

Шкодочинність

Шкода складається з кількох компонентів: зрідження сходів і потреба у пересіві, відставання рослин у розвитку, зниження товарності продукції. На картоплі чорна парша погіршує товарний вигляд бульб і знижує схожість садивного матеріалу, а ураження столонів зменшує кількість і вирівняність бульб. На розсаді та сходах овочевих хвороба здатна знищити значну частину проростків на окремих ділянках поля чи в касетах. Втрати особливо відчутні за холодної затяжної весни та на полях із короткою сівозміною й високим інфекційним фоном.

Захист

Агротехнічні заходи

• Дотримання сівозміни з поверненням сприйнятливих культур не раніше ніж через 3–4 роки; уникнення насичення сівозміни картоплею, буряком і бобовими.
• Використання здорового, відкаліброваного насіннєвого та садивного матеріалу без склероціїв; пророщування й озеленення садивних бульб картоплі.
• Сівба й садіння у прогрітий ґрунт в оптимальні строки, щоб скоротити період уразливості проростків.
• Поліпшення дренажу й структури ґрунту, уникнення перезволоження та запливання, оптимальна глибина загортання.
• Своєчасне загортання рослинних решток і боротьба з бур'янами; підтримання збалансованого живлення без надлишку азоту.

Хімічний і біологічний контроль

Для протруювання насіннєвого й садивного матеріалу та внесення в борозну застосовують фунгіциди з діючими речовинами групи карбоксамідів (флутоланіл, седаксан, пенфлуфен), а також флудиоксоніл, тифлузамід, азоксистробін, пенцикурон і толклофос-метил; у бакових композиціях їх часто поєднують для розширення спектра дії. З біологічних засобів ефективні препарати на основі антагоністичних мікроорганізмів — Trichoderma spp., Bacillus subtilis, Pseudomonas spp., які заселяють ризосферу й пригнічують розвиток патогену. Найкращий результат дає інтегрований підхід: поєднання агротехніки, здорового матеріалу та цільового знезараження, оскільки Rhizoctonia solani зберігається у ґрунті тривалий час і повністю викорінити її лише хімічними засобами неможливо.