Західний кукурудзяний жук (Diabrotica virgifera virgifera, EPPO-код DIABVI) — небезпечний карантинний шкідник кукурудзи з родини листоїдів (Chrysomelidae). Походить із Центральної Америки, у другій половині ХХ століття проник до США, де став головним шкідником кукурудзи, а з 1990-х років активно розселяється Європою. В Україні вид виявлено у західних і південно-західних областях, звідки він поступово просувається на схід услід за посівами кукурудзи. Основну шкоду завдають личинки, що живляться корінням, тоді як дорослі жуки об'їдають приймочки качанів і листя.
Як виглядає
Дорослий жук завдовжки 4,5–6,5 мм, видовжено-овальний. Самці забарвлені яскравіше: їхні жовто-зелені надкрила несуть три темні поздовжні смуги, які іноді зливаються у суцільну темну пляму. У самок смуги виражені чіткіше, а черевце ширше. Голова, передньоспинка й ноги жовтувато-руді, вусики довгі, майже половини довжини тіла. Яйця дрібні (близько 0,5 мм), овальні, світло-жовті, відкладаються в ґрунт. Личинка біла, тонка, червоподібна, з темною головою та характерним темним щитком на останньому сегменті тіла; доросла личинка сягає 10–13 мм. Лялечка вільна, біла, розвивається в ґрунтовій колисочці.
Біологія і життєвий цикл
Вид дає одне покоління на рік і зимує у фазі яйця в ґрунті на глибині 10–30 см. Навесні, коли ґрунт прогрівається приблизно до 11–12 °C, відроджуються личинки. Вони проходять три віки, живлячись корінням кукурудзи протягом 4–6 тижнів. Заляльковування відбувається в ґрунті, а виліт жуків в Україні припадає переважно на липень. Самиці після додаткового живлення й парування відкладають у ґрунт від 400 до 1000 яєць, надаючи перевагу посівам кукурудзи. Саме прив'язаність до відкладання яєць у кукурудзяному полі робить шкідника вразливим до сівозміни: на полі, де наступного року кукурудзи не буде, личинкам нема чим живитися. Жуки активні до осінніх приморозків, добре літають і здатні розселятися на десятки кілометрів за сезон.
Шкода для культур
Західний кукурудзяний жук — вузькоспеціалізований шкідник, основною й критичною культурою для якого є кукурудза.
- Личинки на коренях. Це найшкідливіша фаза. Личинки вигризають корінці й проникають усередину опорних коренів, унаслідок чого рослина втрачає опору й вологозабезпечення. Сильно пошкоджені рослини вилягають, утворюючи характерну «гусячу шию» — вигнуте біля основи стебло. Недобір зерна за високої щільності личинок сягає 30–50 %, а на зрошенні чи за посухи втрати ще більші.
- Імаго на приймочках. Дорослі жуки об'їдають свіжі приймочки (шовк) під час цвітіння та запилення, що порушує запліднення й призводить до череззерниці — частково озернених качанів. Додатково жуки скелетують листя, проте цей тип шкоди другорядний.
- Економічні пороги. Для контролю личинок орієнтуються на чисельність жуків попереднього сезону: поріг — близько 0,5–1 жука на рослину в період відкладання яєць. Для захисту приймочок поріг становить приблизно 5 і більше жуків на рослину за умови, що запилення ще триває.
Моніторинг
Основний інструмент обліку — феромонні та жовті клейові пастки, які розставляють у посівах кукурудзи з початку липня й оглядають щотижня. Пастки дають змогу зафіксувати першу появу жуків, оцінити динаміку льоту та спрогнозувати ризик для наступного року. Паралельно проводять візуальні обстеження: підраховують жуків на приймочках під час цвітіння й оцінюють пошкодження коренів за спеціальною шкалою, викопуючи й відмиваючи кореневу систему. Систематичний моніторинг особливо важливий у зонах розселення, де своєчасне виявлення дає змогу не допустити формування високої популяції.
Заходи контролю
Агротехнічні
Ключовий і найефективніший захід — сівозміна. Оскільки личинки розвиваються майже виключно на корінні кукурудзи, чергування культур (повернення кукурудзи на поле не раніше ніж через рік, із розривом на сою, соняшник, зернові колосові чи інші небобові) розриває цикл шкідника й різко знижує його чисельність. Уникають монокультури кукурудзи, особливо в зонах постійного зараження. Допоміжні прийоми: оптимальні строки сівби, збалансоване живлення й достатнє вологозабезпечення для формування потужної кореневої системи, що легше переносить пошкодження, а також знищення падалиці кукурудзи й бур'янів, які можуть слугувати додатковим живленням для жуків.
Хімічний контроль
Хімічний захист застосовують за перевищення економічних порогів, обираючи мішень — личинок або імаго. Для контролю личинок використовують ґрунтові інсектициди й оброблене насіння на основі діючих речовин тефлутрин, тіаметоксам, клотіанідин. Проти дорослих жуків у період льоту й живлення на приймочках застосовують обприскування препаратами на основі лямбда-цигалотрину, дельтаметрину, хлорантраніліпролу. Через ризик виникнення резистентності діючі речовини з різних хімічних груп слід чергувати, а хімічні обробки обов'язково поєднувати із сівозміною та моніторингом.
Західний кукурудзяний жук складний для контролю саме через прихований спосіб життя личинок у ґрунті та високу здатність до розселення й адаптації, включно з формуванням стійкості до інсектицидів і навіть до короткої сівозміни в окремих популяціях. Тому надійний захист кукурудзи будується не на одному заході, а на інтегрованій системі: дотриманні сівозміни, постійному моніторингу пастками та обґрунтованому застосуванні хімічних засобів лише за перевищення порогів шкідливості.