Звичайна злакова попелиця (Schizaphis graminum, EPPO-код SCHIGR), відома також як грінбаг, — дрібна сисна комаха з родини справжніх попелиць (Aphididae), один із найнебезпечніших шкідників зернових колосових в Україні. На відміну від великої злакової попелиці (Sitobion avenae), цей вид не лише висмоктує сік, а й уприскує у рослину фітотоксичну слину, через що навіть невеликі колонії здатні викликати характерні жовто-червоні плями та загибель листя. Поширена в усіх зонах вирощування пшениці, ячменю та сорго.
Як виглядає
Доросла безкрила самиця має видовжено-овальне тіло завдовжки 1,5–2,1 мм, світло-зеленого кольору з характерною темнішою поздовжньою смугою вздовж спини. Соковики (трубочки на задньому кінці черевця) короткі, світлі, з темними верхівками; хвостик пальцеподібний, блідий. Крилаті розселювачки мають чорнувату голову й груди та зелене черевце, добре помітні прозорі крила. Личинки схожі на дорослих, але дрібніші та світліші. Колонії зосереджуються переважно на нижньому боці листків та у пазухах, а за високої чисельності вкривають усю листкову пластинку.
Біологія та життєвий цикл
Вид розвивається за неповним (анголоциклічним) або повним циклом залежно від регіону та зими. У південних областях України та за теплих зим попелиця зимує у стадії дорослих особин і личинок на падалиці, озимих та дикорослих злаках, розмножуючись партеногенетично без участі самців. За суворіших умов відкладає зимуючі яйця на листки сходів озимини. Навесні відроджуються засновниці, які дають початок численним безкрилим поколінням. Самиця живородна, без запліднення народжує 50–70 личинок; за сезон розвивається до 12–15 і більше поколінь. Оптимум розвитку — 20–25 °C; за такої температури генерація завершується за 7–10 днів, що зумовлює спалахоподібне наростання чисельності. Розселення між полями забезпечують крилаті особини, які мігрують у фазі колосіння та за загущення колоній.
Шкода для культур
Шкодять і личинки, і дорослі особини, висмоктуючи сік та одночасно отруюючи тканини слиною. У місцях живлення утворюються знебарвлені, потім жовті й червоно-бурі плями, листя скручується та всихає, пригнічується кущіння та налив зерна. Найбільш вразливі сходи й рослини у фазі трубкування–колосіння.
- Озима та яра пшениця — основна культура; за раннього заселення сходів недобір зерна сягає 15–30 %, рослини відстають у рості, зріджуються.
- Ячмінь — сильно пошкоджується, особливо ярий; характерне почервоніння та всихання листя.
- Кукурудза — заселяється переважно молоді рослини та листя у воронці, можливе пригнічення на ранніх фазах.
- Сорго, овес, жито, дикорослі злаки — резерватори, з яких іде розселення на товарні посіви.
Окрема й часто головна загроза — звичайна злакова попелиця є активним переносником вірусу жовтої карликовості ячменю (BYDV) та інших вірусів злаків. Заражені рослини жовтіють або червоніють, відстають у рості, дають щупле зерно; втрати від вірусу нерідко перевищують прямі збитки від живлення.
Моніторинг
Обстеження починають на сходах озимини восени та поновлюють навесні від відновлення вегетації. Облік ведуть за кількістю попелиць на стебло (рослину) або на 100 помахів сачком на крайових смугах поля, звідки зазвичай починається заселення. Звертають увагу на падалицю та сусідство багаторічних злаків як джерела міграції. Контролюють також активність природних ентомофагів — сонечок, золотоочок, мух-дзюрчалок та паразитичних їздців-афідіїд; за достатньої їх чисельності хімічні обробки можуть бути недоцільними. Економічний поріг шкідливості орієнтовно становить 5–10 попелиць на стебло у фазі кущіння й до 20–30 у фазі трубкування за умови наростання колоній і за відсутності ентомофагів.
Заходи контролю
Агротехнічні
- Знищення падалиці та злакових бур’янів — основних резерваторів попелиці й вірусів між сезонами.
- Дотримання оптимальних строків сівби озимини: надранні посіви сильніше заселяються восени та інфікуються BYDV.
- Збалансоване живлення, насамперед фосфорно-калійне, що підвищує витривалість рослин; уникнення надлишку азоту.
- Просторова ізоляція нових посівів від багаторічних злаків і торішніх стерень, своєчасне лущення стерні.
- Збереження та підтримка природних ворогів (нектароноси на узбіччях, мінімізація зайвих обробок).
Хімічний контроль
За перевищення порогу шкідливості посіви обробляють інсектицидами у фазі кущіння–колосіння, звертаючи увагу на крайові смуги. Проти звичайної злакової попелиці ефективні діючі речовини з різних хімічних класів (для антирезистентної стратегії їх чергують):
- Неонікотиноїди — імідаклоприд, тіаметоксам, ацетаміприд, тіаклоприд; частина застосовується і для передпосівної обробки насіння озимини проти осіннього заселення та BYDV.
- Піретроїди — лямбда-цигалотрин, дельтаметрин, альфа-циперметрин, есфенвалерат; часто у бакових сумішах.
- Фосфорорганічні — диметоат, хлорпірифос, піриміфос-метил.
- Селективні афіциди — флонікамід, піметрозин, сульфоксафлор — діють вибірково на сисних шкідників і щадять ентомофагів.
Передпосівна обробка насіння системними інсектицидами захищає сходи озимини в найуразливіший осінній період і знижує ризик ранньої передачі BYDV.
Складність контролю звичайної злакової попелиці зумовлена її блискавичним партеногенетичним розмноженням, здатністю переносити небезпечні віруси та швидким формуванням резистентності до інсектицидів. Тому надійний захист будується на поєднанні агротехніки, постійного моніторингу з урахуванням ентомофагів і обґрунтованих, чергованих за механізмом дії хімічних обробок лише за перевищення економічного порога.