Срібляста парша картоплі (Helminthosporium solani, EPPO-код HELMSO) — поширене грибне захворювання бульб, яке псує насамперед їхній товарний вигляд та насіннєві якості. Хвороба не вражає надземну частину рослини й не призводить до загибелі куща, проте під час зберігання здатна охопити майже всю поверхню бульби, формуючи характерні сріблясто-сірі плями. В Україні срібляста парша трапляється повсюдно в зонах товарного картоплярства й особливо відчутно знижує якість партій, призначених на насіння та на ринок свіжого продукту.

Збудник і біологія

Захворювання спричиняє недосконалий гриб Helminthosporium solani з класу гіфоміцетів. Він розвивається переважно у перидермі (шкірці) бульби, не проникаючи глибоко в м'якуш. Міцелій гриба пронизує клітини покривної тканини, через що порушується її цілісність і змінюється відбиття світла — уражена ділянка набуває характерного сріблястого полиску. На поверхні плям за умов підвищеної вологості формуються темні дерноподібні скупчення конідієносців з багатоклітинними конідіями, які слугують джерелом вторинного зараження сусідніх бульб. Оптимум розвитку гриба припадає на діапазон 15–27 °C за високої відносної вологості повітря, проте патоген зберігає життєздатність і повільно прогресує навіть за температур, типових для овочесховищ.

Симптоми

Перші ознаки помітні вже на щойно зібраних бульбах, але найвиразніше хвороба проявляється під час тривалого зберігання. На шкірці утворюються округлі або неправильної форми плями світло-коричневого кольору з характерним сріблястим відтінком, який добре видно, якщо змочити поверхню бульби водою. Плями поступово зливаються, охоплюючи значну частину поверхні. Уражена перидерма стає тоншою, втрачає еластичність і легко лущиться. Через порушення покривних тканин бульба інтенсивно випаровує вологу, що призводить до помітної втрати маси, в'ялості та зморщування до кінця періоду зберігання. На пізніх стадіях у вологих умовах плями можуть укриватися сіро-чорним нальотом спороношення.

Умови розвитку

Срібляста парша — типове «хвороба сховища». Вирішальне значення мають умови, у яких бульби перебувають після збирання. Хвороба швидко прогресує за підвищеної вологості повітря (понад 90 %), недостатньої вентиляції та коливань температури, що спричиняють конденсат на поверхні бульб. Тепле й вологе середовище у перші тижні закладання на зберігання різко посилює утворення нових конідій і повторні зараження. Натомість швидке просушування вороху, зниження температури до 3–4 °C та активне провітрювання помітно гальмують розвиток патогена. У полі розвитку хвороби сприяють пізнє збирання, тривале перебування дозрілих бульб у вологому ґрунті та механічні пошкодження шкірки.

Цикл інфекції

Основним джерелом інфекції є заражений садивний матеріал: гриб зберігається на поверхні насіннєвих бульб у вигляді міцелію та конідій. Після садіння патоген переходить з материнської бульби на молоді, що формуються, заражаючи їх ще в ґрунті, особливо в період відмирання бадилля та дозрівання врожаю. Певну роль як резервація інфекції відіграють і рослинні рештки в ґрунті. Проте найінтенсивніше поширення відбувається вже у сховищі: конідії, що утворюються на уражених бульбах, переносяться повітрям і за конденсату заражають здорові бульби, тож із кожним тижнем зберігання частка ураженої продукції зростає.

Шкодочинність

Прямих втрат урожаю в полі срібляста парша майже не завдає, однак її економічне значення зумовлене погіршенням якості продукції:

• Товарний вигляд. Сріблясті й бурі плями роблять бульби непривабливими, знижуючи сортність і ціну столової картоплі, особливо митої та фасованої.
• Втрата маси. Через посилене випаровування вологи уражені партії втрачають до 10–15 % маси за період зберігання, бульби в'януть і зморщуються.
• Насіннєва якість. Заражені насіннєві бульби дають ослаблені, зріджені сходи; хвороба переноситься з посадковим матеріалом на нові поля.
• Ворота для інших патогенів. Пошкоджена перидерма полегшує проникнення збудників сухих і мокрих гнилей.

Захист

Агротехнічні заходи

• Використовувати лише здоровий, оздоровлений садивний матеріал без ознак ураження; проводити переборку та вибраковування бульб із сріблястими плямами.
• Дотримуватися сівозміни з поверненням картоплі на поле не раніше ніж через 3–4 роки, заорювати рослинні рештки.
• Збирати врожай у стислі строки, не залишаючи дозрілі бульби надовго у вологому ґрунті; уникати механічних пошкоджень шкірки.
• Перед закладанням на зберігання ретельно просушувати ворох, забезпечувати активне вентилювання та лікувальний (загоювальний) період.
• Підтримувати у сховищі температуру близько 2–4 °C, відносну вологість 85–90 % без конденсату, не допускаючи різких перепадів.

Хімічний контроль

Хімічний захист спрямований насамперед на знезараження садивного матеріалу. Передсадивне протруювання насіннєвих бульб обмежує перенесення інфекції з материнських бульб на молоді. Ефективними є препарати на основі діючих речовин флудиоксоніл, азоксистробін, дифеноконазол, а також їх комбінацій; за потреби застосовують тіабендазол та імазаліл для обробки бульб перед закладанням на зберігання. Протруювання поєднують з агротехнічними заходами: жоден препарат не компенсує закладання зараженого або механічно травмованого вороху у вологе, погано вентильоване сховище.

Срібляста парша складна для контролю саме тому, що головна фаза її розвитку припадає на період зберігання, коли активне втручання вже обмежене. Тому основою захисту є профілактика — чистий садивний матеріал, своєчасне збирання, якісне просушування та чіткий температурно-вологісний режим сховища, доповнені передсадивним протруюванням бульб.