Пліснявіння насіння — збірна назва хвороб, спричинених комплексом цвілевих грибів (Penicillium spp., Aspergillus spp., Mucor spp., Rhizopus spp. та інші), що розвиваються на насінні польових культур під час зберігання, передпосівної підготовки та проростання у ґрунті. Це не одна конкретна хвороба, а ціла група інфекцій, об'єднаних спільними ознаками: появою на поверхні зерна та проростків характерного нальоту цвілі — зелено-блакитного, сірого, чорного або рожевого — і подальшою втратою схожості. В умовах України пліснявіння насіння — одна з головних причин зрідженості сходів зернових, кукурудзи, бобових і олійних культур, особливо за вологої прохолодної весни та порушень режиму зберігання насіннєвого матеріалу.

Збудники і їхня біологія

Пліснявіння викликає широкий спектр сапротрофних і факультативно-паразитичних грибів, які постійно присутні у повітрі, ґрунті та на рослинних рештках. Найпоширеніші серед них:

• Penicillium (пеніцил) — утворює щільний зелено-блакитний пухнастий наліт; типовий збудник «зеленого пліснявіння» зерна при зберіганні та «синьоокості» зародка кукурудзи.
• Aspergillus (аспергіл) — дає жовто-зелений, бурий або чорний наліт; особливо небезпечний як продуцент афлатоксинів та інших мікотоксинів.
• Mucor і Rhizopus (головчасті цвілі) — формують рихлий сіро-білий «ватний» міцелій з чорними головками спорангіїв; швидко розвиваються на зволоженому насінні.
• Cladosporium, Alternaria, Trichothecium та інші — супутні гриби, що формують темний або рожевий наліт.

Усі ці гриби розмножуються величезною кількістю конідій (спор), які легко переносяться повітрям і зберігають життєздатність роками. Інфекція має переважно поверхневий характер, але за тривалого розвитку міцелій проникає в зародок і ендосперм, знищуючи запасні поживні речовини.

Симптоми

Перші ознаки з'являються на травмованому, недозрілому або зволоженому насінні. На поверхні зерна формується пухнастий або порошистий наліт відповідного кольору, зерно тьмяніє, втрачає блиск, інколи злипається в грудки з характерним затхлим запахом. У зерносховищах уражене насіння нагрівається («самозігрівання»), що прискорює подальший розвиток цвілі.

Під час висіву та проростання інфекція проявляється як загибель насіння до появи сходів (передсходова форма) або загнивання проростків: зародковий корінець і колеоптиль буріють, вкриваються нальотом і відмирають. Сходи стають зрідженими, ослабленими, відстають у рості. У теплицях і за висіву в холодний перезволожений ґрунт пліснявіння часто переходить у кореневі гнилі та випрівання сіянців.

Умови розвитку

Вирішальний чинник — вологість зерна. За вологості насіння нижче 14 % розвиток цвілей практично припиняється; при 16–18 % і вище гриби активно розмножуються. Оптимальна температура для більшості збудників — 20–30 °C, проте Penicillium і деякі види зберігають активність навіть за 5–10 °C, тому пліснявіють і охолоджені партії. Сприяють хворобі: підвищена вологість повітря у сховищі (понад 75 %), погана вентиляція, перепади температур із конденсацією вологи, механічні пошкодження зерна, домішки органіки та засміченість. У полі ризик зростає за висіву в холодний (нижче 8–10 °C) перезволожений ґрунт, коли проростання затягується і насіння довго залишається беззахисним.

Джерела інфекції

Основні джерела — заспорене насіння та рослинні рештки, а також стіни, обладнання й тара зерносховищ, де конідії накопичуються роками. Спори постійно присутні у повітрі та ґрунті, тож інфекційний фон існує завжди, а хвороба реалізується лише за сприятливих умов вологості й температури. Додатковими резерваторами є пил, недоочищене зерно з минулих сезонів і вогнища самозігрівання в насипу.

Шкодочинність

Економічні втрати від пліснявіння насіння багатопланові:

• Зниження схожості й енергії проростання — головна шкода; партії з ураженням втрачають посівні якості, дають зріджені сходи й потребують пересіву.
• Накопичення мікотоксинів — афлатоксинів (Aspergillus), охратоксину A (Penicillium, Aspergillus), патуліну та інших; таке зерно небезпечне як корм і непридатне для харчового використання.
• Втрата маси й якості — гриби «з'їдають» запасні речовини, знижують натуру зерна, псують смак і запах продовольчих партій.
• Самозігрівання й псування насипу у сховищі, що може охопити великі обсяги зерна.

Захист

Агротехнічні заходи

• Збирання врожаю у стислі строки за оптимальної вологості, уникнення травмування зерна під час обмолоту.
• Своєчасне доведення насіння до кондиційної вологості (для зернових — не вище 14 %, для олійних — нижче) сушінням за щадних температур.
• Ретельне очищення насіння від домішок, пилу та щуплих зерен перед закладанням на зберігання.
• Дотримання режиму зберігання: суха, провітрювана, продезінфікована тара й приміщення, контроль температури насипу, періодичне активне вентилювання, недопущення конденсату.
• Висів кондиційним, добре виповненим насінням у прогрітий ґрунт у оптимальні строки, щоб скоротити період вразливого проростання.
• Дезінфекція складів і зерноочисного обладнання, боротьба з комірними шкідниками, що травмують зерно.

Хімічний контроль

Передпосівне протруювання насіння — ключовий захід проти пліснявіння та супутніх кореневих гнилей. Застосовують протруйники на основі діючих речовин:

• тебуконазол, тіабендазол, дифеноконазол, протіоконазол — системні триазоли проти комплексу насіннєвої та ґрунтової інфекції;
• флудиоксоніл — контактний фенілпірол з високою активністю проти Penicillium, Fusarium та інших цвілей;
• металаксил-M (мефеноксам) — проти пітієвих гнилей проростків у комбінованих препаратах;
• карбоксин, тирам — для захисту насіння від поверхневої та внутрішньої інфекції.

Протруювання поєднують із суворим дотриманням режиму зберігання: жоден протруйник не компенсує висіву перезволоженого або вже ураженого насіння. Саме комплексний підхід — якісне насіння, своєчасне сушіння, правильне зберігання і профілактичне протруювання — забезпечує дружні, рівномірні сходи та оберігає врожай від прихованих втрат, спричинених цвілями насіння.