Ринхоспоріоз, або облямівкова (крайова) плямистість, — поширене грибне захворювання ячменю та жита, яке спричиняє гриб Rhynchosporium secalis (синоніми R. commune, R. graminicola; код EPPO RHYNSE). У роки з прохолодною та вологою весною хвороба здатна охопити значну частину листкового апарату й суттєво знизити врожай зерна та його якість. В Україні ринхоспоріоз стабільно проявляється в зонах достатнього зволоження — на Поліссі, у західних областях та в Лісостепу, а також на озимому ячмені під час тривалих холодних дощів.

Збудник і біологія

Збудник належить до недосконалих грибів і розвивається переважно у безстатевій стадії, утворюючи дрібні безбарвні дводільні конідії. Гриб є вузькоспеціалізованим: популяції з ячменю і жита фізіологічно різняться й слабко перехресно заражають інші злаки. Міцелій розвивається під кутикулою листка, тому ранні стадії інфекції зовні майже непомітні. Оптимальна температура для проростання спор і росту гриба порівняно низька — близько 15–18 °C, що й визначає характерну «холодолюбність» хвороби. Збудник схильний до швидкого формування рас, стійких до окремих груп фунгіцидів, тому контроль потребує чергування діючих речовин із різним механізмом дії.

Симптоми

Перші ознаки з'являються на нижніх листках і листкових піхвах у вигляді сіро-зелених водянистих плям овальної або неправильної форми. У міру розвитку центр плями підсихає, світлішає до сіро-палевого чи солом'яного відтінку, а по краю формується чітка темно-бура або фіолетово-коричнева облямівка — найхарактерніша діагностична ознака, що й дала хворобі назву. Окремі плями зливаються, охоплюючи значну площу листкової пластинки, листя передчасно жовтіє й відмирає. Ураження розвивається й на листкових піхвах, остюках і колоскових лусках, що знижує виповненість зерна. На відміну від сітчастої плямистості, ринхоспоріозні плями не мають сітчастого малюнка, а мають саме облямований контур.

Умови розвитку

Хвороба належить до типово «прохолодних»: інтенсивний розвиток відбувається за температури 10–18 °C у поєднанні з тривалим зволоженням листя — рясними росами, мрякою, затяжними дощами. Краплинна волога потрібна для проростання конідій та поширення інфекції дощовими бризками. Загущені посіви, надмірні дози азоту, безвідвальний обробіток і насичення сівозміни ячменем створюють сприятливе мікросередовище й підвищують інфекційне навантаження. У теплу суху погоду розвиток хвороби призупиняється, але відновлюється з настанням похолодання й опадів.

Цикл інфекції

Первинним джерелом інфекції слугують уражені рослинні рештки на поверхні ґрунту, падалиця, дикорослі злаки та заражене насіння, у якому гриб зберігається у вигляді міцелію під оболонкою. Навесні з решток і з паростків, що виросли з інфікованого насіння, утворюються конідії, які дощовими бризками й вітром переносяться на нижні листки. Після проростання й колонізації тканин формується нове покоління спор, і протягом вегетації за сприятливих умов відбувається кілька циклів повторного зараження. Передача через насіння забезпечує занесення збудника навіть на чисті поля, тому фітоекспертиза та знезараження посівного матеріалу мають ключове значення.

Шкодочинність

Передчасне відмирання листкового апарату скорочує період активного фотосинтезу, через що зерно формується щуплим, знижуються маса 1000 зерен і натура. За епіфітотійного розвитку, коли уражено прапорцевий і підпрапорцевий листки в період наливу, втрати врожаю ячменю можуть сягати 20–40 %. Окрім кількісних втрат, погіршуються пивоварні та фуражні показники зерна. Особливо небезпечний ринхоспоріоз на озимому ячмені, який тривалий час перебуває в умовах прохолодної вологої погоди восени та навесні.

Захист

Агротехнічні заходи

• дотримання сівозміни з поверненням ячменю та жита на поле не раніше ніж через 2–3 роки;
• заорювання й якісне подрібнення рослинних решток для прискорення їх розкладання;
• використання здорового, відсортованого насіння та вирощування відносно стійких сортів;
• збалансоване азотне живлення й уникнення надмірного загущення посівів;
• знищення падалиці та злакових бур'янів — резерваторів інфекції;
• оптимальні строки сівби, що зменшують тривалість контакту молодих рослин із прохолодною вологою погодою.

Хімічний контроль

Основою хімічного захисту є передпосівне знезараження насіння та профілактичні обприскування посівів у період від виходу в трубку до появи прапорцевого листка. Для протруювання насіння застосовують діючі речовини з груп тріазолів та фенілпіролів — дифеноконазол, тритіконазол, флудіоксоніл. Для листкових обробок використовують тріазоли (протіоконазол, тебуконазол, пропіконазол, ципроконазол, епоксіконазол), стробілурини (азоксистробін, піраклостробін, трифлоксистробін) та інгібітори сукцинатдегідрогенази — SDHI (боскалід, флуксапіроксад, біксафен). Для стримування резистентності діючі речовини різних груп чергують і застосовують у бакових сумішах, а кратність обробок узгоджують із фазою розвитку культури та погодними умовами.

Ринхоспоріоз складно контролювати через здатність збудника зберігатися на рештках і в насінні, швидко відновлювати інфекцію за похолодань і формувати стійкі до фунгіцидів раси. Тому надійний результат дає лише поєднання стійких сортів, чистої сівозміни, знезараженого насіння та своєчасних, грамотно чергованих фунгіцидних обробок.