Пірикуляріоз рису (англ. rice blast) — найшкідливіша грибна хвороба рису у світі, збудником якої є аскоміцет Pyricularia oryzae (телеоморфа Magnaporthe oryzae, родина Magnaporthaceae, порядок Magnaporthales). За оцінками FAO, через цю хворобу щорічно втрачається врожай, якого вистачило б нагодувати десятки мільйонів людей. В Україні пірикуляріоз актуальний для зрошуваних рисосіючих районів півдня Херсонської області, де культивують Oryza sativa, а останніми роками — і для посівів пшениці у формі wheat blast, що поступово просувається з Південної Америки до Європи та Азії.
Симптоми
Хвороба проявляється на всіх надземних органах рослини у трьох основних формах. Листковий блаcт (leaf blast) утворює характерні ромбоподібні (веретеноподібні) плями завдовжки 1–1,5 см: центр світло-сірий або сріблясто-білий (зона некрозу зі споруляцією), облямівка темно-бура до пурпурової, а навколо часто помітний хлоротичний ореол. У сприйнятливих сортів і за вологої погоди плями зливаються, листя жовтіє та засихає ще до цвітіння.
Вузловий блаcт (node blast) викликає чорно-буру переломну зону на стеблових вузлах, через що волоть надламується. Найшкідливіша форма — пірикуляріоз шийки волоті (neck blast, rotten neck): ділянка під волоттю чорніє, всихає, зерно не наливається або стає щуплим. На зерні з’являються бурі плями, насіння втрачає схожість і часто є джерелом первинної інфекції наступного сезону.
Біологія та цикл розвитку
Гриб зимує у вигляді міцелію і конідій на рослинних рештках, у зерні та насінні бур’янів — резерваторів. За температури +20…28 °C і відносної вологості повітря 90 % і вище конідії за 4–6 годин проростають, утворюють апресорії та проникають у тканини епідермісу. Перші симптоми з’являються через 4–7 діб, на нових плямах одразу формуються конідієносці з грушоподібними дво- або триклітинними конідіями, які за ніч повітряними течіями переносяться на сусідні рослини. За оптимальних умов Pyricularia oryzae проходить 7–10 поколінь за сезон, що робить її модельним патогеном для досліджень швидкої еволюції рас і подолання резистентності.
Статева стадія Magnaporthe oryzae у польових умовах трапляється рідко, але саме її здатність до рекомбінації пояснює поширення нових агресивних популяцій — зокрема лінії Triticum-патотипу, що уражає пшеницю. Конідії життєздатні до півроку у сухій соломі, а в зерні — понад рік, тому навіть невелика домішка ураженого матеріалу при посіві створює достатню інокуляційну дозу для нового спалаху хвороби.
Шкода для культур
- Рис посівний (Oryza sativa) — основний господар; при ураженні шийки волоті недобір зерна сягає 50–80 %, а в епіфітотійні роки трапляється повна загибель посіву.
- Пшениця (Triticum aestivum) — окремий патотип спричиняє wheat blast: засихання колоса, череззерниця, втрати 30–70 % у Бразилії, Бангладеш і Замбії; в Європі зафіксовано перші вогнища.
- Просо, могар, чумиза — уражуються переважно близькоспорідненим Pyricularia grisea, симптоматика подібна.
- Газонні злаки (особливо Lolium, Festuca) — Gray Leaf Spot декоративних і спортивних газонів.
Умови розвитку
Епіфітотія розвивається за поєднання чинників: тривала листкова вологість понад 8–10 годин на добу, нічна температура +22…24 °C і денна не вище +30 °C, тумани, рясні роси й слабкий вітер. Сильним каталізатором є надлишкове азотне живлення — ніжна, насичена амонійним азотом тканина легко проколюється апресорієм. Загущені посіви, високі норми висіву, недостатнє провітрювання чеків, надлишкове чи нерівномірне зрошення також підвищують ризик. Сорти-стандарти з вузькою генетичною базою стійкості швидко долаються новими расами, тому регіональний моніторинг популяцій гриба обов’язковий. Несприятливим для патогена є сухе, жарке і вітряне літо: за низької відносної вологості й температур понад +32 °C конідії втрачають здатність до проростання, а вже сформовані плями не споруляризують і обмежуються в розмірі.
Заходи контролю
Агротехнічні
- Висівати районовані стійкі сорти й регулярно (кожні 3–4 роки) їх ротувати, щоб гриб не накопичував агресивні раси.
- Дотримуватися сівозміни: повертати рис на попереднє поле не раніше ніж через 2–3 роки; під пшеницю не залишати рисову стерню.
- Загортати або спалювати рослинні рештки, протруювати насіння, очищувати зернові партії від злакових бур’янів-резерваторів.
- Збалансоване мінеральне живлення з помірними нормами азоту (краще роздробленими внесеннями), достатнім фосфорно-калійним фоном і кремнієвими добривами, що зміцнюють епідерміс.
- Регулювати рівень води в чеках, дотримуватися оптимальної густоти посіву та орієнтації рядків для кращого провітрювання.
Хімічний контроль
За прогнозу епіфітотії та у фази вихід у трубку — поява прапорцевого листка — цвітіння застосовують фунгіциди із системних і трансламінарних класів. Найефективніші діючі речовини: трициклазол (специфічний інгібітор меланізації апресоріїв, базовий стандарт для рису), азоксистробін та інші стробілурини, тебуконазол, дифеноконазол, протіоконазол, пропіконазол (тріазоли), а також комбінації з карбендазимом або ізопротіоланом у країнах, де він зареєстрований. На пшениці проти wheat blast застосовують суміші тріазолів зі стробілуринами і SDHI (флуксапіроксад, біксафен). Дотримуватися антирезистентної стратегії: чергувати FRAC-групи, не перевищувати 2–3 обробки одним механізмом дії за сезон, поєднувати з агротехнічними заходами та сортовою стійкістю.
Пірикуляріоз рису — класичний приклад «модельного» патогена для світового сільського господарства: висока мінливість, швидке формування рас, чутливість до агрокліматичних умов і безпосередня залежність продовольчої безпеки від ефективного захисту. Інтегрований підхід — стійкі сорти, чиста сівозміна, помірний азот і вчасні фунгіцидні обробки — дозволяє утримувати втрати у допустимих межах навіть у вологі сезони, а постійний фітосанітарний моніторинг і обмін інформацією між господарствами регіону дають змогу вчасно реагувати на появу нових агресивних рас гриба.