Фомопсис (Phomopsis spp.) — комплекс грибних хвороб, що уражає різні польові й олійні культури. Найшкідливіші види на польових культурах України: Phomopsis helianthi (статева стадія — Diaporthe helianthi) — збудник сірої плямистості стебел і фомопсису соняшнику; Phomopsis longicolla та Phomopsis sojae — фомопсіоз сої та насіннєва гниль; Phomopsis viticola — чорна плямистість винограду (винесена в окрему картку phomopsis-grape). Зимує гриб переважно на рослинних рештках та з насінням, навесні дає масові пікнідії, з яких виходять конідії. Уражує стебла, листя й насіння; за сприятливих років недобір урожаю на соняшнику може сягати 30-50%, на сої — 20-40% з одночасною втратою схожості насіннєвого матеріалу.

Симптоми

На соняшнику (P. helianthi) перші плями зʼявляються в фазу 8-12 справжніх листків — у місцях прикріплення черешка до стебла видно бурі ділянки, які швидко поширюються поздовжньо стеблом і охоплюють його по периметру. Уражена ділянка набуває характерного попелясто-сірого кольору з темно-бурою облямівкою, у центрі плями формуються чорні крапки пікнідій. Стебло у цьому місці втрачає міцність, легко переломлюється під вітром, рослина передчасно всихає, кошик не наливається або падає. Часто симптоми концентруються на висоті 30-80 см від ґрунту, але можуть підніматися аж до основи кошика.

На сої (P. longicolla, P. sojae) уражуються нижні частини стебла, бобики й насіння. На стеблі видно лінійні ряди чорних пікнідій, що формуються вздовж осі рослини. Уражене насіння зморщене, тьмяне, з білуватим міцелієвим нальотом, схожість падає на 20-60%; саме насіннєвий шлях — головний для перенесення збудника між сезонами і регіонами. На бобиках можуть зʼявлятися дрібні чорні крапки.

На гарбузових (кавун, гарбуз, диня, огірок) видно водянисті бурі плями на листі та плодоніжках, що пізніше засихають із дрібними чорними пікнідіями. Загальна діагностична ознака для всіх господарів — пікнідії у вигляді чорних крапок у центрі плями, добре помітні неозброєним оком або з лупою.

Біологія і життєвий цикл

Гриб зимує у формі міцелію та пікнідій на уражених рослинних рештках на поверхні поля та неглибоко в ґрунті, а також у середині й на поверхні насіння. Навесні за температури +15..+20°C і вологості повітря понад 80% пікнідії виділяють конідії (мікроконідії та макроконідії) — двох типів спор, які рознос дощовими бризками й вітром. Первинне зараження відбувається через продихи листя або через дрібні поранення на стеблі. Інкубаційний період — 14-21 день: за цей час міцелій проростає крізь тканину, формує нову колонію і виштовхує наступне покоління пікнідій. За літо в умовах України відбувається 2-3 повноцінні цикли репродукції; за дощових років — до 4-5.

Статева стадія (Diaporthe) формує перитеції з аскоспорами, які розносяться вітром на сотні метрів і відповідають за далеке поширення збудника між полями. Конідії ж переважно діють у межах одного посіву.

Сприятливі умови

Епіфітотія розвивається за такого комплексу чинників:

• тривалі вологі періоди — листова поверхня залишається мокрою понад 12-24 години поспіль;
• температура повітря +20..+25°C удень і не нижче +15°C уночі;
• часті зливові дощі або щоденні роси у червні-липні (фаза формування кошика на соняшнику, цвітіння-наливу бобу на сої);
• надлишок азотних добрив, що дає затягнуту, пухку тканину стебла;
• загущені посіви з поганим провітрюванням рядка;
• кислі або перенасичені органікою ґрунти;
• повторні посіви соняшнику чи сої по тих самих полях — моноспеціалізована короткоротаційна сівозміна.

Шкода для культур

• Соняшник — найвразливіший господар; недобір 20-50% за епіфітотії, передчасне всихання, недонаповнений кошик, зниження олійності насіння;
• Соя — фомопсіоз стебла й насіння; втрата схожості посівного матеріалу 20-60%, зниження врожайності 10-30%;
• Кавун, гарбуз, диня — плямистість листя і плодів, передчасна загибель пагонів, погіршення товарного вигляду плодів;
• Кукурудза — рідше, переважно стебловий канкер на ослаблених рослинах, прискорює полягання;
• Картопля — стеблова плямистість і трухлявіння бульб у сховищі.

Заходи контролю

Агротехнічні

• Сівозміна — повернення соняшнику й сої на те саме поле не раніше ніж через 5-6 років (4-річна сівозміна — мінімум, 5-6-річна — оптимум);
• Знищення рослинних решток — глибока заробка стерні, подрібнення стебел, прискорення розкладання — позбавляє гриб основного резервуара інокулюму;
• контроль норми азотних добрив — не «перегодовувати» рослини, особливо у вологі роки;
• помірна густота посіву, ширина міжрядь, що забезпечує провітрювання;
• Стійкі та толерантні гібриди й сорти соняшнику й сортів сої — основа економічно ефективного захисту, бо повністю стійких генотипів практично немає, але різниця між толерантним і чутливим гібридом сягає 25-30% урожаю;
• Обробка насіння протруйниками перед сівбою — критично для сої, де насіннєвий шлях основний; для соняшнику також знижує початковий тиск збудника.

Хімічний контроль

Фунгіцидні обробки на соняшнику плануються з урахуванням фенофаз: профілактично у фазу 8-10 листків і ключове внесення на початку цвітіння (R1-R2); у разі тиску — повторно через 12-14 днів. На сої — у фазу R3-R5 (формування-налив бобу). Ефективні діючі речовини:

• Триазоли: тебуконазол, протіоконазол, дифеноконазол, ципроконазол, метконазол — системна дія, добре проникають у тканину стебла;
• Стробілурини (QoI, FRAC 11): азоксистробін, пікоксистробін, трифлоксистробін, піраклостробін — захисна й ранкова куративна дія, особливо ефективні в баковій суміші з триазолами;
• SDHI-фунгіциди (FRAC 7): флуопірам, флуоксапіроксад, бікспірибак-натрій, бенованодор — нова генерація, тривала залишкова дія;
• багатокомпонентні препарати на основі поєднання триазол+стробілурин або триазол+SDHI — найкращий стандарт сьогодні.

Через високий ризик резистентності у Phomopsis spp. (особливо до QoI) обовʼязкове чергування FRAC-груп — не більше двох обробок поспіль однією групою за сезон. На сої тримайте окремий цикл триазол+SDHI окремо від соняшникового, навіть якщо поля сусідні.

Фомопсис — приклад збудника, з яким боротися виключно фунгіцидами економічно невигідно: основне навантаження тримають сівозміна, обробка решток і вибір толерантних гібридів. Хімічний захист спрацьовує лише як «доводка» на тлі правильної агротехніки та обовʼязкового протруєння насіння; інакше тиск інокулюму на полі рік за роком наростає й препарати не встигають за ним.