Фомоз (Phoma lingam, телеоморфа Leptosphaeria maculans, родина Leptosphaeriaceae) — економічно найважливіше грибне захворювання ріпаку та інших капустяних. В англомовній літературі ту саму хворобу часто називають blackleg of canola («чорна ніжка ріпаку») або phoma stem canker. В Україні фомоз присутній у всіх зонах вирощування озимого і ярого ріпаку, особливо шкодочинний у вологі роки на полях із короткою ротацією та посівами в стерню попередника-капустяних.

Симптоми

Хвороба має дві фази розвитку. На сім'ядолях і молодих листках виникають округлі або неправильної форми світло-сірі чи солом'яно-жовті плями діаметром 5-15 мм із чіткою темною облямівкою. У центрі плями добре видно дрібні чорні крапки — пікніди гриба (нестатеве спороношення), розташовані концентрично. Уражене листя в'яне і відмирає раніше за здорове.

Найшкідливіша — стеблова стадія. Біля кореневої шийки і на нижній частині стебла утворюються видовжені «sunken cankers» — вдавлені некрози сіро-бурого кольору, що оперізують стебло і також укриваються пікнідами. У важких випадках виникає системне ураження кореневої шийки: тканина чорніє, перегниває, рослина легко вилягає чи виламується, нерідко лишається стояти із сухим стеблом і недорозвиненими стручками. Спричинене таким канкером передчасне дозрівання («білі поля») — типова ознака епіфітотії фомозу.

Біологія та цикл розвитку

Phoma lingam зимує переважно на рослинних рештках попереднього ріпаку у формі псевдотецій телеоморфи L. maculans. Восени і навесні з псевдотецій вистрілюють аскоспори, які повітряним потоком переносяться на нові посіви — це первинне зараження, найбільш масштабне і шкідливе. Оптимум для викиду аскоспор — температура 8-15 °C і вологе повітря після дощів.

На листках із аскоспор розвиваються листкові плями, у яких уже через 2-3 тижні формуються пікніди. Зрілі пікніди виділяють слизові маси пікноспор (конідій), що розносяться краплями дощу на сусідні рослини — це вторинне зараження, відповідальне за хвилеподібний приріст хвороби в межах поля. Усередині рослини гіф росте по судинній системі від листка через черешок до кореневої шийки, де через кілька місяців і формується стебловий канкер. Інкубаційний період — від 7-10 діб (листкова плямистість) до кількох місяців (системне ураження стебла).

Шкода для культур

• Озимий ріпак — найбільш уразлива культура; за сильної інфекції втрати врожаю сягають 30-50 %, на сприйнятливих гібридах і без хімічного захисту — до повної загибелі частини посівів через вилягання восени та навесні.
• Ярий ріпак — шкідливість нижча (зазвичай 10-25 %), бо короткий вегетаційний період скорочує час для розвитку стеблового канкера.
• Гірчиця (сиза, біла, чорна) — уражається аналогічно до ріпаку, із втратою якості насіння і олії.
• Капуста, цвітна капуста, броколі, ріпа, редька — на овочевих капустяних фомоз спричиняє суху гниль качанів при зберіганні і випадання розсади.
• Бур'яни-капустяні (свиріпа, талабан, гірчиця польова) — резервуар інфекції на полях у сівозміні з ріпаком.

Умови розвитку

Сприятливі чинники: волога прохолодна осінь (температура 10-18 °C, опади > 30 мм за 2 тижні), затяжна тепла зима з відлигами, рясні дощі у фазу формування розетки. Епіфітотії спостерігаються після стресових років, коли рослини послаблені посухою чи фітотоксичністю гербіцидів. Скорочення ротації ріпаку до 2-3 років і висів у стерню попередньої ріпакової культури підвищує запас інокулюму в 5-10 разів. Густі посіви, перенасичене азотне удобрення та відсутність калійно-борних підживлень роблять кореневу шийку соковитою і вразливою до проникнення гриба.

Заходи контролю

Агротехнічні

Основа стійкої системи — повернення ріпаку на поле не раніше ніж через 4 роки. Дискування і глибока заробка пожнивних решток прискорюють їх розклад і знижують утворення псевдотецій. Просторова ізоляція нових посівів від торішніх не менше 500 м зменшує первинне зараження. Висів стійких і толерантних гібридів із R-генами стійкості (Rlm-серії) є найдешевшим інструментом. Збалансоване азотно-калійне удобрення з мікроелементами (бор, сірка) формує міцну кореневу шийку. Боротьба з падалицею ріпаку і капустяними бур'янами у сівозміні усуває «зелений міст» інфекції.

Хімічний контроль

Фунгіциди застосовують у дві основні точки: восени за 4-6 справжніх листків (профілактика стеблового канкера) і весною на початку відростання та бутонізації (захист генеративних органів). Серед діючих речовин, зареєстрованих для контролю фомозу ріпаку в Україні: азоксистробін, пікоксистробін, тебуконазол, метконазол, протіоконазол, дифеноконазол, флуопірам, боскалід, мепікват-хлорид у комбінації з триазолами. Триазольні препарати додатково виконують роль ростових регуляторів — стримують переростання восени і підвищують зимостійкість. Стробілурини й SDHI-фунгіциди (флуопірам, боскалід) ефективні на ранніх стадіях листкової плямистості. Для відтермінування резистентності чергують FRAC-групи 3, 7 і 11.

Системний підхід — стійкий сорт + довга ротація + дві обґрунтовані фунгіцидні обробки на основі моніторингу аскоспор — забезпечує контроль фомозу на рівні економічного порогу і дозволяє реалізувати генетичний потенціал сучасних гібридів ріпаку та інших капустяних культур.

На рівні господарства економічно виправдано вести моніторинг псевдотецій спорошпаспасткою біля минулорічних полів ріпаку — масовий виліт аскоспор задає момент першої обробки фунгіцидом і допомагає уникнути зайвих рутинних обприскувань. У поєднанні зі стійкими гібридами та довгою ротацією така тактика стабілізує контроль фомозу і знижує сумарне фунгіцидне навантаження на сівозміну.