Гельмінтоспоріоз (Bipolaris sorokiniana, телеоморфа Cochliobolus sativus, EPPO-код COCHSA) — одне з найшкідливіших грибних захворювань зернових колосових культур. В Україні воно відоме під назвами «темно-бура плямистість» та «звичайна (гельмінтоспоріозна) коренева гниль». Збудник уражає пшеницю, ячмінь, жито, тритикале та низку дикорослих злаків, спричиняючи комплекс симптомів від загнивання проростків і коренів до плямистості листя й почорніння зародка зерна. За сприятливих умов хвороба знижує врожай на 15–40 %, погіршує схожість і товарні якості насіння.

Збудник і біологія

Збудник — недосконалий гриб Bipolaris sorokiniana з класу гіфоміцетів. Його статева стадія (Cochliobolus sativus) у польових умовах України трапляється рідко, тож розмноження відбувається переважно безстатевим шляхом — численними конідіями. Конідії веретеноподібні або злегка вигнуті, оливково-бурі, з 3–10 поперечними перегородками, утворюються на темних конідієносцях. Вони легко переносяться вітром, краплями дощу та з насіннєвим матеріалом. Гриб є типовим поліфагом і факультативним паразитом: здатний розвиватися як на живих тканинах, так і сапротрофно на рослинних рештках і в ґрунті, що робить його стабільним компонентом патогенного комплексу зернового агроценозу.

Симптоми

Захворювання проявляється на всіх органах рослини протягом усієї вегетації, а тип симптомів залежить від фази розвитку та органа ураження.

• Звичайна коренева гниль. На проростках і сходах буріють колеоптиль, первинні та вторинні корінці, основа стебла й підземне міжвузля. Уражені проростки гинуть ще до виходу на поверхню (зрідження сходів) або відстають у рості, формують слабку кореневу систему. Темно-бурі штрихи й суцільне побуріння основи стебла зберігаються до збирання.
• Плямистість листя. На листкових пластинках утворюються овальні або видовжені темно-бурі плями завдовжки 1–5 мм, часто з жовтуватим (хлоротичним) обідком. Плями зливаються, тканина некротизується, листя передчасно всихає, що скорочує період активного фотосинтезу.
• Ураження колоса й зерна. Гриб проникає у колоскові луски та зернівку, спричиняючи характерне почорніння зародка («чорний зародок», black point). Таке зерно має знижену схожість і енергію проростання, а за сильного розвитку — щуплість і зниження маси 1000 зерен.

Умови розвитку

Оптимум для проростання конідій і зараження — температура 22–28 °C за наявності крапельної вологи або високої відносної вологості повітря. Інкубаційний період за теплої вологої погоди скорочується до 3–5 діб, що дає змогу патогену давати кілька поколінь конідій за сезон. Розвитку кореневої гнилі сприяють пересушування верхнього шару ґрунту в поєднанні з ущільненням, посів у непрогрітий або, навпаки, перегрітий сухий ґрунт, надмірне внесення азоту на тлі дефіциту фосфору й калію, а також стресові для рослин погодні коливання. Найбільш уразливі ослаблені, загущені та пошкоджені посіви.

Цикл інфекції

Гриб зберігається у трьох основних резерваціях, що забезпечує безперервність інфекції з року в рік:

• Насіння. Інфікований посівний матеріал з почорнілим зародком — головне джерело первинного зараження проростків і кореневої гнилі.
• Рослинні рештки. На стерні, соломі та коренях гриб зимує у вигляді міцелію й конідій, навесні утворюючи нові спори.
• Ґрунт. Конідії й хламідоспороподібні структури тривалий час життєздатні в ґрунті, особливо у короткоротаційних зернових сівозмінах.

Навесні спори заражають проростки й нижні листки, далі вторинна інфекція конідіями поширюється на верхні яруси та колос, замикаючи цикл через інфікування нового зерна.

Шкодочинність

Гельмінтоспоріоз небезпечний комплексною дією: коренева гниль зменшує густоту й виповненість стеблостою, плямистість скорочує асиміляційну поверхню, а ураження зерна знижує його посівні та товарні якості. Сумарні втрати врожаю за епіфітотій сягають 30–40 %, а в роки з теплою вологою другою половиною вегетації — і більше. Окрім прямих недоборів, інфіковане насіння погіршує схожість наступних посівів, тому контроль хвороби має не лише господарське, а й насінницьке значення.

Захист

Агротехнічні заходи

• Дотримання сівозміни з поверненням колосових на попереднє поле не раніше ніж через 2–3 роки, уникнення насичення сівозміни зерновими.
• Якісне загортання та подрібнення рослинних решток, що прискорює їх мінералізацію й зменшує інфекційний запас.
• Висів кондиційним, протруєним насінням з високою схожістю; вибраковування партій із підвищеним відсотком «чорного зародка».
• Оптимальні строки й глибина сівби у прогрітий ґрунт, помірні норми висіву для уникнення загущення.
• Збалансоване живлення з достатнім рівнем фосфору й калію, які підвищують стійкість кореневої системи; добір менш уразливих сортів.

Хімічний контроль

Основа захисту — передпосівне протруєння насіння системними діючими речовинами: тебуконазол, протіоконазол, дифеноконазол, тіабендазол, флудиоксоніл, седаксан, карбоксин, тритиконазол та їх комбінації. Протруйники пригнічують насіннєву та ґрунтову інфекцію, захищають проростки й корені у критичну фазу. У період вегетації за появи плямистості листя застосовують фунгіциди з групи тріазолів і стробілуринів: пропіконазол, тебуконазол, протіоконазол, азоксистробін, піраклостробін. Обприскування проводять у фази виходу в трубку — колосіння, орієнтуючись на поріг шкідливості та прогноз погоди; для уповільнення появи резистентності діючі речовини різних хімічних груп чергують.

Через широку спеціалізацію збудника, його здатність зберігатися одночасно в насінні, рештках і ґрунті та швидко нарощувати інфекцію за теплої вологої погоди, гельмінтоспоріоз неможливо стримати одним прийомом. Стабільний результат дає лише інтегрована система, що поєднує сівозміну, здорове протруєне насіння, збалансоване живлення, стійкі сорти та своєчасні фунгіцидні обробки.